Берлін та Потсдам стоять на рюдерсдорфському вапняку 23.01.2020

Вапняки здобували ще в давнину і використовувалися як будівельний матеріал. З нього будували будинки, фортечні мури та вежі. Німецькі міста Берлін та Потсдам стоять на фундаменті рюдерсдорфського вапняку. Історія та становлення Берліна від резиденції до столиці тісно пов'язана зі здобиччю та випалом цього матеріалу.

Видобуток вапняку з давніх-давен впливав не тільки на розвиток міста, але і на весь регіон. У 13 столітті було виявлено родовище, відтоді білий камінь став використовуватися як для будівництва, так художнього оформлення споруд орнаментами. Видобуток вапняку проводився способом ломки, бо піднімали ломами та розбивали ударами молота по залізних клинах. Невеликі шматки каменю витягали вручну від десяти до двадцяти робітників. Коні та воли перевозили породу для подальшої обробки. Для надання готовим виробам додаткової міцності їх висушували під сонцем або у спеціальних печах. Протягом 200 років формувалася та розвивалася в районі цементна промисловість. Вапняковий кар'єр у Рюдерсдорфі становить сьогодні 4 км завдовжки, 1 км завширшки і приблизно 100м завглибшки. Тут також побудований один із світових лідерів цементної промисловості – завод Cemex. (Сировину, необхідну виготовлення цементу, видобувають, зазвичай, у кар'єрах, розташованих поблизу заводів.)

Щоб полегшити транспортування вапняку, 1800 року в Рюдерсдорфі було прокладено канал, який пов'язував вапняковий кар'єр із природною водною магістраллю. Будівництво судноплавного каналу значно полегшило доставку гірської породи.

Румфордську піч було названо на честь її винахідника графа Румфорда. Цей винахід був промисловою революцією в випаленні вапна на початку 19 століття. Важливість відкриття графа Румфорда полягала в тому, що торф і вугілля можуть бути використані як паливо, а принцип – у розпаді вапняку та видаленні вуглекислого газу. Він досяг того, що установка печей з неглибокою топкою і невеликою задньою стінкою забезпечувала відображення значної частини тепла та його рівномірний розподіл усередині приміщення. Саме за таким принципом став можливим безперервний процес горіння вапна.

Блок шахтних печей (складається їх 18 рюдерсдорфських печей) – унікальний приклад переходу від середньовічного ремесла випалу вапна до промислових масштабів. Великі обладнані приміщення були побудовані в проміжку між 1871 і 1877. Сьогодні завод закритий, але він продовжує свою діяльність. Адже на його місці розташовано музейний парк. Тут прокладено маршрути для пішохідних прогулянок, встановлені інформаційні щити. Відвідувачі можуть отримати вичерпну інформацію не лише про родовище, а й про історичний завод та його діяльність.